Головна статті
Смолоскип України №3(140), березень 2007
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки
Михайло Кольцов. Спочатку була… провокація" />

Михайло Кольцов. Спочатку була… провокація 

«Піднесення партикулярного до статусу універсального. Фундаменталізм. Секти. Неможливість комунікації й ізоляція. Безвідповідальне відсторонення та пустопорожнє глузування інтелектуалів. – Такі небезпеки відмови від спільної для всіх розумних істот раціональности, кажуть одні.

Піднесення автономного до статусу універсального. Культурний шовінізм. Технократія. Панування одного та підкорення інших. Ігнорантне ставлення до чужого. Тотальне
редукування всього почутого до знайомого та нетолерантність інтелектуалів. – Такі небезпеки виникають, якщо не помічати, що раціональностей багато, кажуть інші».

Це – фрагмент «провокативного» тексту, що був наді­сланий усім охочим узяти участь у конференції «Філософія: нове покоління. Раціональність чи раціональності?», яку вже вдруге організовували студенти Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Сам текст мав на меті спровокувати відповіді від різних людей із різних регіонів України та згуртувати їх в одному місці для обговорення важливих аспектів раціональності чи раціональ­ностей.

Однак не тільки провокація була метою конференції. Орга­нізатори хотіли зібрати під одним дахом людей, яким би не була байдужа гуманітаристика в Україні, її сучасне та майбутнє. Серед учасників конференції були не тільки студенти філософських факультетів, але й економісти, філологи та соціологи. Це обумовила тема заходу, яка багато в чому виходила за межі суто філософського дискурсу.

День перший був сповнений неабиякого ентузіазму. Богдан Шуба, один із рганізаторів
і конферансьє, окреслив ті настанови, які й зібрали молодих філософів: мати змогу висловити свою позицію, бути почутими та стати одним із осередь нау­кової спільноти, яка була б здатна творити й адекватно оці­нювати філософські здобутки. Учасників привітав засновник кафедри філософії та релі­гіє­­знавства НаУКМА Вілен Гор­ський, а також випускники академії  Михайло Мінаков і Людмила Архипова. Представник Українського феноменологічного товариства Вахтанґ Кебуладзе виступив із лекцією «Феноменологія чи феноменології», у якій доводив, що феноменологічний рух, незважаючи на усталене розуміння, насправді сповнений «феноменологій», означених різними напрямами розвитку настанов Едмунда Гусерля.

«Проблема розуміння та герменевтичний оптимізм» – таку назву мала лекція докторанта НаУКМА Михайла Мінакова, у якій він намагався показати, що герменевтика у своєму історичному розвитку послуговувалась оптимістичною настановою щодо поняття «нерозуміння», витлумачуючи його лише як «брак розуміння», тоді як насправді «нерозуміння» перебуває на одному смисловому щаблі з «розумінням». Вже другого дня Людмила Архипова, викладач Міжнародного Соломонового університету, продовжувала думку Михайла Мінакова у своїй лекції «Плекання нерозуміння».

Оскільки проблеми сучасної освіти України давно вже вийшли за межі кабінетів відповідного міністерства, то окремий круглий стіл було присвячено актуалізації проблеми «Ідеї Університету». Там було заторкнуто питання про співмірність світового досвіду й українських реалій, про можливість використання філософських настанов сучасної вищої освіти та про важливість цілісного розуміння мети та засад існування сучасного університету.

Усі зазначені заходи не були монологічними, а, навпаки, ви­кли­кали жваве зацікавлення слу­­хачів. Адже цього разу лек­то­рами були не просто викладачі, а дослідники, які намагалися довести важливу тезу: Україна не перебуває поза межами сучасного філософського дискурсу, і тут можна бути науков­цем, незважаючи на жод­ні упередження та перешкоди.

День закінчився неформальним спілкуванням і переглядом фільму Дерека Джармена «Вітґенштайн».

На другий день почали свою роботу секції «Теорія», «Праксис» і «Поезис», які отримали свою назву від трьох фундаментальних різновидів філософії.

Не всі доповіді були достатньо професійними, однак вони досить вагомо вказували на те, що конференція дала людині те, чого вона не змогла знайти у своєму навчальному закладі: відповіді на свої питання. Коли молодий дослідник виголошував свою доповідь, він твердо знав, що буде почутий і що питання, спрямовані до нього, матимуть на меті лише корекцію його тез для того, щоб дослідження було якомога пліднішим. Приємно здивувала сміливість деяких доповідей. Люди не боялися здаватися смішними, вони були сміливі як у своїх ви­сновках, так і в засновках. Дружня атмосфера, яка панувала впродовж усього заходу, тільки підтвердила плідність духу конференції. Вона не призначена для виконання якихось формальних вимог, на зразок апробації результатів дисертаційних досліджень. Люди приїхали з певними запитаннями, на які б хотіли отримати від­по­віді від тих, хто має аналогічні наукові зацікавлення.

Ще однією метою конференції було долучення молодих дослідників до сучасних проблем як філософії, так і гуманітарних наук загалом. Для цього в межах конференції були проведені круглі столи, які модерували провідні фахівці з певної тематики.

Голова Товариства дослідників модерної філософії Олег Хома спеціально приїхав із Вінниці, щоб модерувати круглий стіл «Можливі світи та природне світло в Декарта: проблеми розуміння картезіанського раціоналізму», що по-новому висвітлював сторінки філософського доробку французького мислителя.  

Поетичний вечір завершив день неформальним спілкуванням і обміном думками щодо проблем, поставлених на сек­ціях і круглих столах.

Сучасні гуманітарні дисцип­ліни та питання щодо легітимації їхньої спільності постали на міждисциплінарному семінарі, який відбувся на третій день конференції. Його модератор Михайло Мінаков уміло провокував присутніх до того, щоб замислюватись над питаннями настанов гуманітарних і природничих дисциплін, а також гуманітарної єдності філософії з іншими дисциплінами.

Окремо пройшло засідання Клубу християнської філософії щодо проблем співвідношення філософії об’явлення та раціональності.

Якщо підсумовувати конференцію, то слід відзначити, що своєї мети вона досягла. Разом зібралися люди, що прагнули сформувати таку спільноту, яка б могла дати оцінку їхнім науковим здобуткам і допомогти в подальших дослідженнях. Конференція поєднувала в собі як виступи та доповіді, так і неформальне спілкування, що дозволяло учасникам познайомитися ближче. З огляду на це цілком закономірним виглядає побажання від гостей із інших міст, щоб конференція відбулася й наступного року. Втім, філософія як своєрідна «дума про неспокій» таки триває, а отже,
є всі підстави, щоб уже двічі проведений студентами захід став доброю традицією в межах інтелектуального простору України. Що й варто було довести.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.