Головна статті
Смолоскип України №6(107), червень 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Богдан Стороха. Рефлексії стосовно Х Ірпінського семінару" />

Богдан Стороха. Рефлексії стосовно Х Ірпінського семінару

Традиції зберігаються, і ніщо, здається, не загрожує їх триванню. Уже традиційний Ірпінський семінар творчої молоді традиційно відбувся на початку травня, з 1 по 8, відповідно традиції розпочавшись навалою на місто Ірпінь спочатку політологів, а потім мистців; саме митецька частина виявила ті пункти «стурбованості» молоді стосовно доцільності семінару загалом та форм його проведення. Цей «найсмачніший» шмат святкового пирога я хочу приберегти наостанок, а спочатку спробувати відобразити ту частину картини, яка вимальовувалася перед моїми очима як голови мистецької частини (свідомість «почесності» такої посади усвідомлювалася мною повною мірою в обох значеннях цього слова).
Четверте травня принесло загальне екстатичне єднання як коло пам’ятника М.Грушевського під час реєстрації учасників митецької частини семінару, так і під час вручення премій видавництва «Смолоскип» (ведучі – Оксана Дащаківська, Львів, та Микола Леонович, Полтава) у номінаціях «Проза», «Поезія» й «Дослідження та есеїстика», коли мистці та політологи поєдналися у екстазі захопленого споглядання новонароджених літературних талантів. «Гай-гай, та нігде ж правди діти, брехня наробить лиха більш...» – ведучі відпрацювали на славу, церемонія видалася мобільною, не переобтяженою елементами художнього обрамлення, якими у попередні роки з найкращих міркувань обиралася музика (щоправда, не завжди найвищого чи просто вищого ґатунку); доречним та логічним видавалося також рішення журі не вручати першої премії – ну не може бути кожного року так, що з’являється хтось з невідомості, хто стоїть у своїх літературних талантах на голову вище усіх інших. Непомітна присутність (або ж помітна неприсутність) етабльованих облич та імен дала змогу не розсіюватися та сконцентрувати увагу на лицях молодих, перспективних та не затертих надто частим згадуванням у навколо- та літературному житті. Що ж, це вручення премій продемонструвало, що такі заходи можуть бути і непомпезними, можуть не викликати нудьгу та бути молодшими за той ритуал, який виконується під час їхнього проведення.
П’яте травня, заявлений як «день попередньої команди Ірпеня» та «протистояння молодих проти молодих», у черговий раз виявив недоречність поділу літератури та осіб, які її репрезентують протягом останніх чотирнадцяти років, на «дев’яностників» та «двохтисячників» або ж «міленіумщиків» (цей раптовий виниклий у колах дискутуючих оказіоналізм чи не найкраще демонструє всі конотації, пов’язані з наймолодшим поколінням письменників, – маються на увазі люди, що займаються творенням літератури, – і під цим називанням мається на увазі їх спосіб проводження свого часу – без визначення більшої чи меншої цінності їх творів для сучасності чи майбутнього). Створення своєрідної ірпінської міфології, яким займалися учасники семінару протягом першої половини дня, додасть, мабуть, колись матеріалу якомусь мемуаристу, аби безсмертний твір його не нагадував адвокатську промову та ванну кімнату, створені лише для очищення. Заявлений же в другій половині дня «жорстокий брифінг» нагадував ліниве перекидання м’ячика, що більш підходить для котрогось вайлуватого дитятки, якого мама з педагогічних міркувань після гарного обідання просить побігати надворі, «щоб сальце не зав’язувалося»; післяобідні інтелектуальні розваги, на жаль, не виправдали стовідсотково сподівань, заявлені «провокації» чи були настільки очевидними, чи настільки прихованими, що по достоїнству оцінити їх та насолодитися ними учасники брифінгу не змогли. Вечірні розваги за традицією першого дня мистецької частини як і завжди складалися з повністю, напівта взагалі неввічливого прослуховування поетичних екзерсисів поетів. Поезія усіх рівняє, і власне вона підняла на якийсь щабель вище молодих та трохи наблизила «до народу» старших – «в словах твоя, о слово, слава!»
Наступний день роботи семінару, 6 травня, пройшов під знаком проблематичного питання про офіційну, суб- та контркультуру і протистояння різноманітних думок було особливо помітним завдяки двом круглим столам, «Молодіжна культура: офіційна, суб- та контркультура» (ведучий – Богдан Стороха) та «Форма існування контркультури (самвидав)» (модерація – Олесь Обертас). Не всі заявлені «шістдесятники» були присутні, але можливість побачити та почути деяких представників руху, а також побачити деякі експонати з Музею самвидаву, звичайно, не могли не викликати зацікавлення. Не обійшлося без проблематичних ситуацій. Так, виступ Дмитра Стуса розбурхав серед учасників семінару скоріше негативні реакції, які можна було спостерігти на обличчях молоді, а також простежити у запитаннях, що ставилися виступаючому. Це «зіткнення» (слово, занадто емоційно наснажене, але все-таки відповідне до ситуації) виявило печальний факт розбіжності поглядів, котрі стоять занадто далеко одне від одного, щоб перейматися проблемами, котрі турбують, – еквівалент можна знайти хіба що у Ганса Еріха Носсака у його романі «Спіраль», у другій частині, де представляється судовий процес і протягом читання не полишає думка, яка наприкінці розділу перетворюється на вбивчу реальність: мови прокурора та звинувачуваного настільки віддалені, що це може скінчитися лише трагічно. Відчуття неусвідомленої вини, нав’язане чи вигадане, не полишало протягом усього спілкування, тривалого та виснажливого, – чи не може це бути симптомом прихованого комплексу в молодої людини стосовно минулого? – в усякому разі, спроба витлумачення такого почуття мусить здійснюватися людиною компетентною, наразі ж ідеться про констатацію. Що ж стосується круглого столу, присвяченого молодіжній культурі, то можна констатувати, що уявлення молоді про культуру розмите, особливо коли справа стосується конкретики, а не загальних тверджень. Не менш сумним є також і те, що молодіжна культура бачиться лише в образі субкультурного розмаїття, а офіціоз вислизає з дефініції та окреслення, хоч вплив його не заперечується. Видається вірогідним те, що молодь впевнено крокує в дружні обійми владних органів, які приховано таки маніпулюють свідомістю, але ескапізм молодого покоління настільки могутній, що переборює почуття самозбереження. Стара теза про те, що коли ти не цікавишся політикою, політика все ж не перестає цікавитися тобою, мабуть, трохи призабулася і варто її поновити, якщо молодь не хоче остаточно опинитися в сітці маніпуляційних машин держави. Заявлені доповідачі, Людмила Семиног, Володимир Пилипенко, Сергій Буланий та Олександра Григоренко, кожен зі свого боку намагалися заглибитися в тематику, чим вносили доволі необхідну частку хаотичності в думки аудиторії; єднання було помітне лише стосовно двох харизматичних особистостей останнього часу, Вєрки Сердючки та Євгена Юхниці (виступ О. Григоренко, в якому вона спробувала проаналізувати співвідношення офіціозу та попсовості в активній діяльності обох та з’явити на позір «блєск і ніщєту партізанок»), який заслуговує уваги хоча б завдяки констатації занепокоєння нездоровою активністю «попсовиків» від літератури, що не може не турбувати.
Зауваження молоді на семінарі, скеровані до представників оргкомітету, стосувалися великою мірою соціологізованої тематики круглих столів – 7 травня з обговоренням тем «Образ молодої людини: стереотипи і моделювання» (ведучий – Микола Леонович) та «Культурні молодіжні організації: доцільність існування» (ведучі – Ганна Яновська та Богдан Стороха) дало гарну можливість насолодитися багатоманіттям стереотипів, які стосуються вищезгаданих проблем. Виступи Олександра Козлова, Тараса Шмігера та Дениса Потапова під час круглого столу М. Леоновича продемонстрували, що, дійсно, не мистецька то справа, аналізувати ситуацію з кліше в суспільстві, розібратися б з самим мистецтвом, в усякому разі констатація того, що стереотипи є, відбулася, і на тому спасибі. Відрадним ковтком свіжого повітря був виступ Ганни Яновської про символіку джинсів у сучасній українській поезії – звичайно, значення – то справа інтерпретації, але звучали умовиводи виступаючої аргументовано, а головне – з мистецькою легкістю та безпосередністю (муляє думка: може, не у соціологізованій тематиці справа?..). Наступний круглий стіл з питань існування молодіжних організацій відзначався певною монотонністю, проте достатньо жвавою, у сенсі розуміння молодіжних організацій як літературних об’єднань (лейтмотив виступів Олександра Ушкалова, Олега Коцарева, Софії Киричок). Nomen est omen, присутність на семінарі майже виключно «мистців та мисткинь» зумовлювала однорідність думок та відсутність кардинально відмінних позицій, що виявило ще одну проблемну точку та лакуну в структурі семінару.
Заявлена на вечір «Ватра» відбулася через дощ у приміщенні, з пригощанням, нагородженням деяких учасників почесними званнями, роздачею слонів та уселюдським братанням під звуки музики та колір глупої ночі.
А от закриття семінару наступного дня не стало проявом миролюбства та демонстрацією бонтону. Ті півтори години були присвячені виявленню проблем, котрі заважають нормальному духові Ірпеня та зумовлені цілим комплексом нерозв’язаних моментів. А саме: закритість Києва у відношенні до регіону, коли питання йде про підготовку наступного семінару; непов’язаність учасників, теперішніх та колишніх, в інформаційну мережу «смолоскипівців»; відсутність можливості відкритого обговорення тематики, що викликає зацікавлення (форум); корпоративність та закритість як столиці, так і регіонів; відсутність регіонального розповсюдження інформації, фейс-контролю; сумнівне поводження деяких «молодих обдарувань», котрі трохи помилилися вибором місця, коли планували перебування в Києві, і замість «Труби» потрапили на Ірпінь і багато іншого.
Заява Осипа Зінкевича про велику ймовірність наступного Ірпеня вселяє сподівання про можливість продовження роботи семінара, а також змушує замислитися: чи спокійно все у Датському королівстві і чи не приведе цей спокій до того, що наступний семінар таки дійсно стане останнім?
Такі або приблизно такі думки виникли в голови (та у голові) мистецької частини Х Ірпінського семінару творчої молоді, чия заява про відкритість електронної адреси залишається в силі, що підтверджується наступним: b_storokha @hotmail.com, toriamos @ukr.net, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду .

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.