Головна статті
Смолоскип України №4-5(105-106), квітень-травень 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Юрій Шеляженко. Ірпінь очима Президента" />

Юрій Шеляженко. Ірпінь очима Президента


Роль пасивного спостерігача не для мене. Ключові події Х Семінару творчої молоді творилися при моїй безпосередній участі. Це – запуск першого в Україні самвидавного літературного літака, вибори Президента Ірпеня та проголошення «Декларації політичної готовності української молоді».

Спогади про мій перший Ірпінь

«Чи варто їхати на семінар цього року?» – роздуми про це нагадали 2003 рік.
Тоді мені вперше випало побувати на смолоскипівському IX Семінарі творчої молоді. Запрошений на політологічну частину семінару, я виступив з такою собі рефлексією, що «дуже далека війна» зараз є частиною масової культури землян, вплив чого прослідковується не тільки на світовому медіа-просторі, а й на плануванні військових операцій.
Крім контактів з юрбищем цікавих людей, IX семінар запам’ятався ще й тим, що там можна було безоплатно отримати класні українські книжки та альманах «Молода нація». Завдяки смолоскипівським книжкам мені та моїм друзям була надовго забезпечена інтелектуальна пожива.

 «ЛІТАК» замість образу героя

Цього року замість доповіді незвичного змісту Ірпінь отримав від мене та Артема Захарченка (ініціатора альтернативно-безалкогольних «кефірних» літературних посиденьок) «ЛІТАК» – самвидав незвичної форми.
Доповідь, втім, я теж посилав. «Який герой потрібен Україні?» – значилося в заголовку. Ця доповідь являла собою синтез однойменної статті того ж автора, напередодні опублікованої в газеті «Високий замок», та моєї промови на церемонії нагородження переможців київського конкурсу «Волонтер року 2003». Оскільки ніхто, крім членів оргкомітету, доповідь цю так і не побачив, пропоную короткий переказ: «Україні не вистачає цивілізованих людей. Бути цивілізованою людиною в Україні – героїзм. За цивілізованість у нас не платять, скоріше навіть штрафують, але вона – наше майбутнє. Тому мистецтво, створюючи образ українського героя, має малювати його як Волонтера, тобто людини, що приносить суспільству користь безоплатно».
Невдовзі відбулася моя випадкова зустріч у дворику Київського університету ім. Т. Шевченка зі старим приятелем Артемом Захарченком. Колись ми разом робили університетську газету «Універсум». Тепер він організував літературну студію зі скромною назвою «Літ-тусовка». Артем швидко проговорився, що він мріє зробити літературний самвидав у формі паперового літака, тільки не знає, як це робиться. Попався! Наступної ночі ми вигадували за комп’ютером дизайн газети «ЛІТАК» (ЛІтературна Тусовка і АвіаКомпанія), наповнювали її своєю творчістю та Артемових друзів, враховуючи карколомні контури колонок, і дописували на випадок претензій до нашої пташки реактивного польоту: «Цей аркуш передусім призначений для виготовлення літаків, а тексти на ньому – другорядне явище, тому претензії щодо них прийматися не будуть. Якщо ви впевнені, що ваша творчість не погіршить аеродинамічних якостей літака, записуйтесь на наступний рейс».
Коли наше авіаконструкторське бюро завершило проект, ми з Артемом вирішили порадувати в Ірпені шістдесятників тим, що самвидав живий і «на льоту» в своїх найкращих традиціях: незвичність форми та непересічність змісту.
Тріумф мистецького літакобудування відбувся 6 травня, під час круглого столу Олеся Обертаса «Форма існування контркультури (самвидав)». На очах у переповненої аудиторії зі звичайного листка паперу, оригінальним чином розміченого та заповненого віршами і короткою прозою, було складено літак. Потім кілька літаків виконали авіашоу над головами захоплених глядачів, приземляючись у їх нетерплячі руки і залишаючи золотий слід у серцях тих, над чиїми головами вони пролітали.

Як мене обрали Президентом Ірпеня

У політичній грі «Вибори Президента» я не мав наміру ставати Президентом Ірпеня. Жеребкування визначило мою роль як журналіста. Вершина для журналіста – об’єктивна хроніка подій за його підписом, зовсім не президентське крісло. Але виявилося, що активного учасника Гри ця примхлива пані хапає за шкірку та несе, куди їй заманеться.
Є три причини, з яких я люблю гратися. По-перше, всяка гра є частиною великої серйозної справи, от як вибори Президента Ірпеня – частина смолоскипівського Семінару творчої молоді. По-друге, гра продовжується в житті: цього року ірпінські «вибори» настільки підігріли наше політичне самоусвідомлення, що на політологічній частині семінару прозвучала амбіційна «Декларація політичної готовності української молоді». По-третє, гра буває передбаченням і навіть пророцтвом, тому, голосуючи 31 жовтня, я, можливо, з усмішкою пригадаю, що в Ірпені жорстока і безкомпромісна боротьба блоків «Трояндової» та «Регіональної» партій, з одного боку, та «Нашої» і «Робітничо-Селянської» з іншого, завершилася несподіваною перемогою незалежного кандидата. Цим несподіваним для всіх, включаючи себе, кандидатом був я.
Початок гри «Вибори Президента» – традиційний. В перший вечір семінару нас, молодих політологів, за хитрою і абсолютно безсистемною системою, що базувалася на розмірі взуття, розподілили на п’ять антагонічних угруповань: чотири політичні партії, кожній з яких пропонувалося висунути свого кандидата в президенти – «Наша», «Трояндова», «Робітничо-Селянська», «Регіональна», і ЗМІ, що мали висвітлювати хід виборів. Останній жереб випав і мені.
Засобам масової інформації кількістю 7 чоловік сказали розділитися на три газети, щоб політикам було легше з нами «домовлятися». Під час цього розподілу виникла ідея створити незалежну медіа-профспілку для захисту прав журналістів. Першим рішенням імпровізованих зборів профспілки було ухвалено Етичний Кодекс Журналіста, в якому проголошувалося, що журналіст повинен бути об’єктивним, висвітлювати факти, а не фантазувати. Також Кодекс забороняв брати хабарі і лаятися. Попередній список партій та газет, Етичний Кодекс Журналіста і список членів профспілки були переписані у формі «інформаційного бюлетеня профспілки» та роздані всім колегам: Ярославі Івченко, Лідії Йонці, Володимиру Дубині, Олександру Акуніну, Ользі Типико та Ігорю Рягузову. Таким чином, ми внесли корективу у задум організаторів гри – замість роз’єднаних і підкуплених, безсилих журналістів виникла вільна преса, свідома своєї сили та зі своїм кодексом честі.
Політики теж не гаяли часу дарма. Партії збиралися гуртами у вечірній темряві і про щось домовлялися. Пропоновані угоди навряд чи можна було назвати вигідними, оскільки пропонувалося продати найдорожче, що є у журналіста – його професійну честь.
О десятій годині, коли політики розійшлися, я пішов по кімнатах, збираючи інформацію: хто, де, з якої партії живе? Чи визначилися вони з лідером та прес-секретарем партії? Коли влаштовуватимуть прес-конференцію? Пресу радо зустрічали в неофіційній обстановці і розповідали всі плітки. Так я дізнався, що «Трояндова» партія готує власне телебачення, а «Наша» збирається робити власну газету, оскільки нікого з журналістів підкупити не вдалося. Крім того, виявилося, що «Наша» партія теж прагне внести корективи в задум організаторів гри, оскільки вона запропонувала всім іншим партіям висунути єдиного (неназваного) кандидата. Погодились на це лише «Робітники-Селяни».
Ранок наступного дня, дня виборів, почався з прес-релізу блоку «Нашої» та «Робітничо-Селянської» партій. Під слоганом «Коли влада і опозиція безсила, на зміну їм приходить Нова Сила» повідомлялося про заснування блоку «Нова Сила», що висуває єдиного кандидата – Михайла Сапона.
Щоб брати повноцінну участь у виборах, преса має розповсюджувати об’єктивну інформацію. Інформації було обмаль. У такій ситуації преса починає розповсюджувати плітки. І Володимир Дубина з Олександром Акуніним зробили газету «ОБС – Одна Баба Сказала», повну неймовірних припущень щодо політичного процесу. На той момент встиг заявити про себе лише один кандидат – Михайло Сапон, і журналісти «ОБС» не сумнівалися в його перемозі, намагаючись, одначе, бути об’єктивними.
Першу прес-конференцію провів лідер «Нової Сили». За нього говорила Марія Янко, прес-секретар. Вона ж відповідала на всі звернені до нього питання, а пан Сапон лише посміхався і робив це, між іншим, досить професійно як для політика – такою собі двозначною посмішкою натякав на свою перемогу. Пані Марія була впевнена, що ввечері відбудеться щось більше за вибори Президента Ірпеня – вона наполягала на тому, що Михайло балотується в Президенти України.
Після прес-конференції пішов у гості до Всеволода Гордієнка, незалежного експерта, що обіцяв написати статтю про вибори для моєї газети «Незалежний Об’єктив». Але виявилося, що той, як і пан Сапон, теж мислить глобально: стаття була не про Ірпінь, а про Україну, не про 2 травня, а про 31 жовтня. Побачивши свою помилку, Всеволод сказав: «Я не встигну написати до виборів ще одну статтю».
У міжчассі я дізнався, що партії «Трояндова» та «Регіональна» нарешті готові дати прес-конференцію. В альтанці перед їдальнею лише за лічені години до виборів був створений блок «Добробут». Об’єднання цих партій явно було вимушеною відповіддю на блокування, яке затіяв Михайло Сапон. І оскільки ніхто з «лідерів» тих партій не мав бажання об’єднуватись, спільним кандидатом стала компромісна фігура, доти непомітна для тих експертів, що не є прихильниками жіночої чарівності,– Ірина Бутко. Вона тверезо обмежила свої амбіції кріслом Президента Ірпеня і пообіцяла (що є чистим популізмом з її боку) виборцям роздавати штопори та теплі ковдри (весінні ночі в Ірпені дуже холодні – я, скажімо, пропустив один день семінару, бо простудився). Доводячи перспективність висунутої кандидатури, прихильники нового блоку писали в прес-релізі: «Вона зробить ваше життя веселим, цікавим, змістовним. Вона вміє жартувати. У неї гарні очі. У неї добре серце». Коли я уточнив конкретні пункти програми блоку «Добробут», голова передвиборчого штабу Ірини Станіслав Федорчук сказав: «Ми проведемо політико-інтелектуальну реформу шляхом введення податкових пільг для всіх, у кого IQ вищий за 90».
За півгодини до виборів я вирішив провести соціологічне опитування щодо ставлення до кандидатів у Президенти. Усі опитувані знали про існування двох кандидатур, Ірини та Михайла, але казали, що переможе третій кандидат. «Хто він?» – питав я. Мені рекомендували спитати в Яна Чайковського, що розповсюджує такі чутки. Цей пан у відповідь на мої розпитування лише посміхався.
І от почалися вибори. На жаль, організатори запланували жорстке регламентування виступів незалежного радіо. Іноді доводилося «нелегально» викрикувати у гаморі ключові коментарі в проміжках між виступами «політиків».
Коли були офіційно висунуті кандидатури Михайла Сапона та Ірини Бутко, прозвучало питання: «Чи є інші кандидати?». Я оглядався на всі боки, з нетерпінням чекаючи, коли відкриється таємниця «третього кандидата». І раптом хтось назвав мене, а потім маса людей почали скандувати моє ім’я. Я розгубився. Коли Ян спитав у мене, чи згоден балотуватися, відповів: «Я не повинен балотуватися, оскільки на цих виборах не вистачає голосу вільної преси. Хто зі мною згоден, підніміть, будь ласка, руки». І ніхто не підняв руку! Я підкорився бажанню більшості бачити мене кандидатом в Президенти. Ведучий прокоментував це так: «Нарешті ми вигадали технологію, як здихатися незалежного репортера».
Довелося нашвидкоруч писати президентську програму. Я постарався озброїтися найкращими пропозиціями інших кандидатів. Щодо політичних реформ я вирішив пообіцяти створення демократичної Конституції Ірпеня за участі всіх його жителів, обмеження президентського строку до 1 року, щорічні вибори. Щодо соціального захисту я пообіцяв, що всі платники податків будуть забезпечені електрокамінами та іншими передумовами для тепла та добробуту. Але першим пріоритетом моєї програми був контроль за дотриманням в Ірпені Декларації Прав Людини ООН, особливо в пунктах про свободу слова та свободу совісті. Окремо я пообіцяв вільний доступ журналістів у органи влади.
Як з такою програмою не перемогти! Без всякого чорного піару та брудних виборчих технологій я в першому турі виборів набрав 38% голосів проти 36% у Бутко та 26% у Сапона. А в другому турі на мене чекав приємний сюрприз: Сапон порекомендував своїм виборцям голосувати за мене. Отак я став Президентом Ірпеня.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.