Головна статті
Смолоскип України №4-5(105-106), квітень-травень 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Осип Зінкевич. СЛОВО НА ВРУЧЕННІ ПРЕМІЙ СМОЛОСКИПА" />

Осип Зінкевич. СЛОВО НА ВРУЧЕННІ ПРЕМІЙ СМОЛОСКИПА


Сьогодні ми вже вдесяте збираємося у цьому історичному будинку, щоб вже вдесяте вручити премії лауреатам видавництва «Смолоскип». Ми вдесяте зустрічаємося у місяці травні.
80 років тому Лесь Курбас проголосив на весь світ: «Я вибираю березіль!», взявши за мотто до своєї статті слово норвезького поета і драматурга Бйорнсона.
Десять років тому ми вибрали травень. Травень – це символ бурхливого оновлення життя. Коли цвітуть київські й ірпінські каштани, коли все прокидається, коли весна. Коли весна, зокрема у Ваших молодих душах, які сьогодні тут зібралися.
І в ці травневі дні я вітаю в першу чергу нових лауреатів, лауреатів 2004 року, всіх тих, які надсилали свої рукописи, всіх учасників цьогорічного Х Ірпінського семінару та всіх присутніх тут.

На початку 1990-х я повернувся в Україну. Я знав про молодь, яка боролася за нашу Незалежність. Я знав про сотні і тисячі тієї молоді, яка виходила на вулиці міст і мирним способом боролася за нашу Незалежність. Завдяки молоді – революційної, бойової, рішучої, послідовної, впертої, патріотичної, ми маємо сьогодні державу.
Ми маємо незалежність, над якою тяжить страшна тінь політичних джунглів – це вбивство Ґонґадзе, це вбивство Чорновола, це події в Донецьку, Мукачеві, це події навколо Спілки письменників, це пограбування і викрадення творів Вячеслава Чорновола, це брудна програма «Проте» на каналі 1+1, це тисячі розклеєних листівок по містах нашої держави, за які в нас владні структури не соромляться і від яких нас не оберігають.
Сьогодні ми вдесяте зустрічаємося. На місце тих, які в цьому залі були десять років тому, приходять нові – ви, двадцятирічні. Так як і тоді, так і тепер хтось з молодих шукає нових шляхів, які нелегко знайти. Хтось хоче творити, але думка не приходить. Хтось хоче писати – але чи опублікують його? Ця проблема як тоді, так і тепер стоїть перед всіма нами. На цьогорічний конкурс нашого видавництва надійшло понад 80 рукописів. І нелегко було членам журі відібрати лише десяток з них. Тому я закликаю всіх тих, які не були відзначені преміями, далі працювати, удосконалювати себе і не розчаровуватись.
Я радий, що багато наших лауреатів, чия перша книжка побачила світ у видавництві «Смолоскип», сьогодні зайняли вагоме місце в нашій літературі. З’являються їхні нові книжки, їх видно в пресі, у літературних виданнях, в громадському і політичному житті.
Мене колись переконували, що в Україні немає творчої молоді. А вона таки є! Вона таки приїздить кожного року в Ірпінь. Все більше і більше є охочих приїхати в Ірпінь.
Якщо б вас не було, не було б цього вечора, не було б дев’яти попередніх. І я радий, що ви є, що ви приїхали з Криму і Полтави, з Харкова і Донецька, з Чернігова і Луганська, і навіть зі Львова. Я радий, що серед нас і з нами є Оксана Дащаківська і Андрій Раднюк, Микола Леонович і Олександр Сорба та багато інших.
Знаймо і пам’ятаймо, що цей 2004 рік може бути вирішальним роком у нашій історії. Ми є свідками, коли кинуто багато сил проти нашої держави, ми є свідками таких подій, які компрометують нашу державу, нашу владу, всіх нас перед цілим світом. Саме ви, молоді, і всі ми потрібні сьогодні нашій державі. Це рік, в якому ніхто з нас не може і не сміє стояти осторонь, не сміє мовчати. Зробіть свій відповідальний вибір 31 жовтня, такий вибір, який змінив би всіх нас, щоб ми жили гідним і чесним життям, щоб нас не вважали дикунами африканських джунглів, щоб нам не було соромно за нашу державу, за нашу владу, за всіх нас.
На наших очах відбувається руйнування нашої держави, нашої моралі й честі. Але ви, молоді, ніяк і ніколи не смієте бути по стороні руйнівників. Вам нічого руйнувати. Руйнувати треба в самих собі: старі навики, старі стереотипи, перебороти те, що заважає нам увійти з чистою душею у новий світ з новими і свіжими думками. Будьте будівничими, творіть нове культурне життя, нову літературу, нову поезію, нову політику, пробивайтесь у Верховну Раду. Якщо вас не влаштовує література ваших попередників – ідіть вперед, піднесіться хоч на щаблинку вище за тих, які були перед вами.
Хочете того, чи ні – ваша доля так склалася, що саме вам доведеться бути керманичами цієї держави, від вас залежатиме, якими ми будемо, як ми будемо жити, якою буде наша держава і наша влада, наскільки ви будете чесні у вашому житті і діяльності.
У постійних дерзаннях, у постійних пошуках буде народжуватися ваше слово і ваша дія. Нехай вам щастить.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.