Романенко Олег. Абстиненція. Поезії. — К.: Смолоскип, 2004. — 72 с. Ціна 3 грн. ТИРАЖ ЗАКІНЧИВСЯ.

Вірші Олега Романенка про любов і життя. Він пише іронічно, місцями меланхолійно, а інколи — лірично. Ліричний суб’єкт ходить по землі, вдихає випари міста, думає, спить, згадує, знову ходить. У нього лишається незрима насолода від спостерігання за світом, у нього жевріє надія на цей величезний і перенасичений світ, хоч який він грандіозний, він не зможе обійтися без такої “ма-ленької сумної людини”, як він.

Передмова Роксолани Свято

 


   ПЕРЕДМОВА

   Додаток до абстиненції

Життя триває.
Любов буває.

Олег Романенко

 

    Важко утриматися від спокуси й не зробити цей двовірш епіграфом. Мовляв, ось, читачу, перед тобою сконденсована суть усієї збірки! В ній нічого, крім життя та любові, нема. Тож тепер ти все знаєш і, якщо тобі це підходить, можеш спокійно перегорнути цю сторінку й читати самі вірші, в будь-якому порядку і в будь-якому настрої, адже передмова як жанр давно себе вичерпала.
    Але не все так просто. По-перше, вірші завжди про любов і життя. А по-друге: до чого ж тоді тут абстиненція, яка, за словником чужовмовних слів, є “цілковитим утриманням від чогось”.
    Важко повірити, що в стані цілковитого “утримання від чогсь” можна писати так, як пише Олег Романенко: іронічно, місцями меланхолійно, а інколи — дуже навіть лірично. Простіше кажучи, абсолютно нормальна поезія, без усіляких збочень і надривів. Тож, підозрюю, абстиненція тут зовсім не тілесного плану. Тоді якого — духовного, метафізичного?!! Напевно, можна сказати й так. А можна ще простіше — життєвого.
    Ліричний суб’єкт ходить по землі, вдихає випари міста, думає, спить, згадує, знову ходить. Йому цього достатньо. Часом це подобається, деколи — не надто, але така вона — екзистенція. І все могло б бути нічого, коли б не маленький, майже не помітний, страх за плечима: “як би нічого цього не втратити...”.
    Зрозуміло, поет і себе, і нас переконує, що нічого подібного він не відчуває, та й від свого життя, буває, самовпевнено відмахується:
Нащо жити двічі?
Не терзай мене.
Хтось за нас закінчить
Наше головне.
Припиняю. Досить.
Попожив сповна.
Хтось за нас доносить
Наші імена.

    Але вірити йому аж ніяк не варто. Хоч “маленькій людині гірко” і хоч “це не біль — це якось все ніяко”, та все ж для нього лишається незрима насолода від спостерігання за світом. Подобається навіть “дивитись коли ти мерзнеш // така маленька // акуратна і тремтиш...” або бачити, як “літнє сонце сідає на пенсію”. Вже не кажучи про насолоду від самого життя, кохання і т.д.
    Та й коли б поетові було все одно, не моделював би він десятки різних ситуацій: світ без себе, без “неї”, без них обох і т.д. Насправді ж у ньому жевріє маленька надія, що цей величезний і перенаселений універсум, хай який він грандіозний, не зможе обійтися без такої “маленької сумної людини”. І навіть якщо хтось по-своєму застелить ліжко, коли його не буде, буде трава за вікном, яку так, як він, не побачить ніхто, буде книжка, ним не дочитана, буде дів-чина... але ким вона буде, коли він пішов від неї?..
хто ти тепер?
і де мої подарунки?
і де мої фотографії?
як Помпеї, припали пилом?
а вони ж навіть не встигли вицвісти!
хто ти тепер?...

    Ліричний суб’єкт вперто прагне надовго залишити свій маленький слід, навіть коли це буде названий в його честь “виведений тобою вірус”, за який “нехай клянуть мене нащадки”. Не з меншою насолодою (хоча там і буде “тісно”) погоджується він “жити у вірші юної поетки”. Головне — щоб жити.
    Але всю цю ілюзію чоловічого гіпернарцисизму здатні “зіпсувати” дві простенькі строфи:
Мій кіт за тобою скучив,
У мене нові книжки,
У мене нові шпалери,
Мій кіт за тобою скучив.
У мене нові шпалери,
У мене нове життя,
І тільки одна проблема:
Мій кіт за тобою скучив.

    “Так, універсум без мене, Поета, — ніщо. Але ж коли я сам, то навіщо здався весь цей універсум?”
    І на такій межі (любові до світу, до когось конкретно і любові до себе) поет балансує весь час. Напевно, тому його поезія може бути настільки різною. І, напевно, тому вона може бути поезією. До речі, найкраще Олегові Романенку вдаються невеликі поетичні форми. Та, власне кажучи, великих поем (взагалі будь-яких поем) у збірці немає. Автор пише коротко і чітко, уникаючи метафор і будь-якого іншого рудиментарного поетичного “брухту”. Така собі спокійна і сконденсована мова буденного життя.
    Отак поет і живе. Визбирує емоції, спостереження, думки і творить із цього поезію. А що лишається робити, адже “життя триває”...
                                                                                                                                                          Роксолана Свято


ЗМІСТ

Роксоляна Свято. Додаток до абстиненції
“там тікає і такає годинник...”
“В тебе сукня кольору неба...”
“сторінка...”
“якщо до шести...”
“І ось мене нема...”
“хто ти тепер?..”
“назви моїм іменем...”
“Літнє сонце сідає на пенсію...”
“так подобається мені на тебе...”
“дівчина яка завжди ходить лише повз...”
“Засинаю й чую...”
“Ти не шукай щастя, дурепо...”
“певно хотів ти кинутись із сльозами...”
Армагедонне
“Обоє покинемо місто ми...”
“Розчини в повітрі сни свої даремні...”
“А вдома і сніг і свята...”
“Мій кіт за тобою скучив...”
БОЖЕВІЛЬНІЙ (the message)
“поетка юна...”
“але ж ти сама не знаєш навіщо...”
“самотня лікарня на околиці...”
“Це не біль...”
Реінкарнаційна ремінісценіція
“Це ті, кого скоро не стане...”
“Їй схочеться в ліс вересневий...”
“Не виламуй лікті...”
“За що цю весну любити?..”
“Нащо жити двічі?..”
“Де твій маестро, скрипко?..”
“Коли я написав сикстинку...”
“пусто сьогодні в твоїм серці пусто...”
“мене часто питають як здогадались...”
“А ти ще хто?..”
“Жаль, що життя дається тільки одно...”
“Ні, я не знав біди...”
“але я знав людину він був володар пустелі...”
“Прийшов не він...”
“душа людини — це паркан...”
“І скільки б там на хрести не вішали...”
“Хлопче, ти ж це несерйозно?..”
МЕРТВИЙ
“Спочатку тебе у сутінь загорне...”
“Прийди мені у дім...”
“Сонний дверний дзвінок врешті озветься...”
“Вийшовши в поле…”
“Я застав нас посеред яблук...”
“Як тобі вмирається, мій друже?..”
Самотність з ускладненням
“Вина моя вже більше не питання...”
“чим красивіша радість...”
Все те саме
“Вчорашня мрія пішла незримою...”
“Тому й на серці в нього не шкребе...”
“Кажуть, ми будем вічними...”
Три бажання
“Мене нема, мала...”
“Простір іде болотами...”
“Сім величезних фігур...”
“Життя триває...”

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.